певною мірою втілені в особистості князя Мишкіна, визначальною при створенні «ідеального» героя стала орієнтація Достоєвського на євангельський образ Христа. Саме з таким найвищим моральним взірцем зіставлена «позитивно прекрасна людина» - князь Мишкін у романі «Ідіот».

Мишкін є не просто «позитивно» прекрасним. Він втілює духовну красу та шляхетність в їхньому максимальному прояві. «Князю, ви благородні, як ідеал! Що перед вами інші?» - говорить генерал Іволгін. Як «ідеальний» герой, Мишкін здатний на самопожертву й абсолютне зречення власних егоїстичних прагнень. Він хоче віддати своє «Я», всього себе «цілком всім і кожному неподільно й самовіддано». Не випадково персонажі роману вирізняють князя зі свого середовища за «рівнем людяності». «Прощавай, князю, в перший раз людину бачила!» - схвильовано говорить Настасія Пилипівна. Мізантроп Іполит Терентьєв перед спробою самогубства згадує саме про Мишкіна: «Я з Людиною прощусь».

Найвищий «градус» людяності виявляє Мишкін, коли виражає бурхливий протест проти смертної кари. Він відстоює право будь-якої людини, навіть злочинця, на життя. Так проявляється властивий князю найвеличніший дар всепрощення, співчуття і розуміння того, що вчинок людини часом не піддається однозначному тлумаченню. Нерідко люди бачать тільки його зовнішню причину. Достоєвському важливо було підкреслити, що Мишкіну відкривалися приховані стимули поведінки тієї чи іншої людини. Його проникнення у внутрішній світ Іншого відзначалося безмірністю і нечуваною глибиною. Мишкін як «всерозуміючий мудрець» і водночас як надзвичайно чутлива «дитина» відчуває те позитивне, що є в людині й чого іноді людина не бачить у самій собі. Показовою є сцена конклаву (зібрання персонажів в одному місці) і скандалу в домі Іволгіних, коли Ганя образив Мишкіна ляпасом. Цілком несподівана реакція князя вразила всіх присутніх: «О, як ви будете соромитися свого вчинку!» Він жаліє людину, яка жорстоко зневажила його, припускаючи в неї і совісність, і почуття стиду. Зворушливо ставиться до тяжкохворого Іполита, хоча знає, що той недолюблює його. Однак князь знає і те, що молодий чоловік, як ніхто, потребує розуміння та співчуття і, не звертаючи уваги на його роздратування і в'їдливі, дошкульні зауваження, продовжує доглядати Іполита. В Рогожині князь побачив не лише людину несамовитої пристрасті, а й хворобливої вразливості. Саме така «логіка» характерів дала змогу авторові при змалюванні стосунків Мишкіна та Рогожина «послабити» ситуацію суперництва й ввести мотив побратимства. Кращі сторінки роману присвячені змалюванню історії драматичного кохання Мишкіна і Настасії Пилипівни, Мишкіна й Аглаї. Пристрасній любові Настасії Пилипівни і земній любові Аглаї протиставлене «братерське» почуття князя, насамперед його милосердне ставлення до жінки, розуміння любові як спасіння і жертовності. З Настасією Пилипівною Мишкіна пов'язує «любов-жалість», з Аглаєю - «любов-захоплення».

У четвертій частині роману описано поразку гуманістичної місії «всепрощення» і всесвітньої, загальної любові князя Мишкіна. Безмежна, така, що не знає ані станових, ані вікових, ані релігійних, ані психологічних перешкод, любов Мишкіна до всіх і до кожного не при