Образ Мишкіна. Центральний герой роману, який є відображенням моралістичної авторської концепції, - князь Лев Миколайович Мишкін. Він знаходиться в епіцентрі всіх подій, які відбуваються у романі. Саме через стосунки з ним розкриваються характери інших дійових осіб.

Свій ідеал моральної чистоти і духовної краси Достоєвський втілив в образі нездорової людини. З перших же сторінок роману читач дізнається про те, що Мишкін повертається до Росії з далекої Швейцарії після чотирирічного лікування від тяжкого психічного захворювання. На це натякає і заголовок твору. Багатозначність заголовка допомагає уникнути вузького його трактування, глибше зрозуміти авторський задум і сутність образу головного героя. В заголовку роману міститься ціла низка значень. Автору важливо було наголосити на тому, що «ідіот» - не тільки нездорова, але й, через цю обставину, відділена від суспільства, «окрема», «поодинока» людина, не така, як усі. Один із персонажів говорить про князя: «Я не згоден, і навіть в обуренні, коли вас - ну, там хтось, - називають ідіотом; ви надто розумні для такої назви; але ви і настільки чудні, щоб не бути як усі люди...»

«Чудність» князя підкреслюється і тим, що його часто називають «диваком», «смішним», «дурником». Філософський зміст образу простежується вже в заголовку через зіставлення князя з юродивими, яким у житіях, притчах, легендах відводиться роль ясновидців, пророків. Достоєвський враховував також і такі, вшановані в народі, риси «дурників», як лагідність, покірливість, незлобливість, близькість до Бога. Постійно йдеться про «дитячість» князя, його наївність. Кожний з персонажів роману бачить ці особливості характеру князя і по-своєму їх визначає. Настасія Пилипівна називає Мишкіна «немовлям». Рогожин з грубуватою простотою дорікає Гані, захищаючи князя: «Таку вівцю образив...»

І у біографії Мишкіна акцентовані моменти нетиповості, насамперед сирітство, самотнє дитинство. Хоча Лев Миколайович Мишкін за походженням дворянин, має княжий титул, але за способом життя він - різночинець і таким сприймається оточуючими. Росіянин, але виховувався не на батьківщині, а за кордоном. Під час першого «петербурзького» візиту у вітальні Єпанчиних повідомляє про себе як про родича генерала і тут же дивує лакея своєю демократичністю, простотою, щиросердістю, не вимагаючи чиношанування, не дотримуючись принципу станової ієрархічності.

У пошуках літературних і життєвих прототипів, які могли б стати орієнтиром при створенні характеру «цілком прекрасної людини», Достоєвський звернувся до таких образів світової літератури, як Дон Кіхот, герой пушкінської балади Лицар Бідний, діккенсовський персонаж - найдобріший містер Піквік, людина трагічної долі - Жан Вальжан із «Знедолених» В. Гюго. Всі вони, на думку автора, безперечно, викликають симпатію читача, є непересічними особистостями, проте високий пафос цих образів знижується тією іронією, добродушною усмішкою, яка супроводжує їх сприйняття читачем. Саме це і не задовольняло письменника. У підготовчих матеріалах до роману тричі зустрічається запис «Князь Христос». І хоча риси персонажів творів Сервантеса, Пушкіна, Діккенса, Гюго (як, до речі, й інших авторів)