побоювання. Змальовано непритомність Гані Іволгіна, відчайдушні пориви Рогожина, спробу самогубства Іполита, божевілля Мишкіна. Автор роману проявив себе як унікальний психолог, якому відкриваються ірраціональні стимули людської поведінки.

Символічний характер «фантастичного реалізму» Достоєвського проявився в цьому романі з надзвичайною силою. Багато з епізодів, сюжетних колізій, окремих деталей, не втрачаючи свого конкретного буттєвого смислу, містять глибокий підтекст. Так, у сцені проби почерку Мишкіним виявляється його скромність, поетичність натури, талант каліграфа, але разом із тим уважність, чутливість знавця людської душі, який вміє проникнути у свідомість людей різних епох і різних професій. Ключова сцена - «братання» Мишкіна і Рогожина, обмін натільними хрестами - має широко розгалужений спектр символічних значень, демонструючи парадоксальний «перегук» характерів, а в плані розкриття особистості князя підкреслюючи його незлобивість і схильність до всепрощення, адже на момент «братання» стосунки двох суперників вже набули антагоністичного забарвлення. Символічною є сцена «кидання грошей в камін» зневаженою до глибини душі, але гордою у своїй образі Настасією Пилипівною. Один із найтрагічніших у російській літературі XIX ст. фінальний епізод роману - неспання Рогожина і Мишкіна біля мертвої Настасії Пилипівни - в концентрованому, «згущеному» варіанті вбирає численні підтекстні, не висловлені прямо, психологічні, етичні, емоційні характеристики всіх трьох учасників цієї драматичної ситуації. Достоєвський надавав великого значення фінальній сцені й навіть вказував на те, що весь роман написаний заради фіналу, який повинен зворушити душу та розум читача.

«Предметні образи» роману також сповнені глибинної символіки. Серед них особливою значущістю для розуміння авторської ідеї відзначаються «топоси» натільного хреста і «жертовного ножа» Рогожина; фотографічного портрета Настасії Пилипівни; картини Ганса Гольбей-на із зображенням мертвого Христа; «мушки в сонячному промені» як символа божественної призначеності й краси людського життя. Однак найбільшої символічної змістовності набуває мотив духовної спорідненості натур «християнського мученика» та «блудниці», князя Мишкіна і Настасії Пилипівни, спільний трагічний кінець їхнього земного існування. Близькість двох незвичайних, «окремих» людей, співвіднесеність двох непересічних, вкрай складних внутрішніх світів, співзвучність життєвої долі Настасії Пилипівни і князя Мишкіна є важливим засобом розкриття тієї грандіозної філософської концепції, яка пов'язана зі створенням образу ідеальної, «позитивно прекрасної людини».

Запитання і завдання

1. Чому Достоєвський звернувся до змалювання типу «цілком прекрасної людини»? Чому він вважав таке завдання надзвичайно складним?

2. Як в образі князя Мишкіна відбилося авторське уявлення про ідеальну особистість?