Перше окреме видання роману «Ідіот». 1874 Титульна сторінка та шмуцтитул з дарчим написом Be. С. Соловйову

умовах повсякденних зіткнень із найпрозаїчнішими, часом потворними життєвими обставинами. В романі «Ідіот» створення образу «цілком прекрасної людини» набуло першорядного значення.

Неосяжним потоком входить у роман російська дійсність кінця 60-х років XIX ст. Ґрунтовно досліджуються численні негативні прояви суспільного життя: зажерливе лихварство, цинічна влада грошей, зростання карної злочинності, розквіт сумнівних акціонерних компаній, бюрократизація усіх ланок влади, розповсюдження «ділових», прагматичних настроїв серед молоді.

Проте головним залишається переконання автора в тому, що Росія переживає не стільки економічну і політичну, скільки моральну кризу. Саме в етичному, філософсько-моральному аспекті змальовані дійові особи роману, показано життя кількох російських родин: Єпан-чиних, Іволгіних, Лебедєвих, Рогожиних.

Композиційна побудова роману відзначається чіткою продуманістю і типовим для великої жанрової форми у творчості Достоєвського послідовним наростанням драматизму. З чотирьох частин, на які поділяється роман «Ідіот», перша - це розширений вступ. Тут зав'язуються вузли всіх сюжетних ліній і основних подій інших трьох частин, розкриваються витоки всіх драматичних колізій, психологічних катастроф і трагічного фіналу.

У кожному із своїх «великих» романів письменник поєднує аналіз соціальної ситуації в Росії, змалювання персонажів із проблемою злочину, вважаючи, що злочин гранично оголює, викриває приховані згубні й руйнівні сили в суспільстві. При цьому «детективний» сюжет, не втрачаючи своєї гостроти і динамізму, по суті, відходить на другий план і при дослідженні проблеми злочину основним виявляється психологічний і етико-філософський смисл явищ і характерів. Проте дія концентрується навколо «гарячих» кримінальних точок сюжету: замах Рогожина на князя Мишкіна і вбивство Настасії Пилипівни Рогожиним.