князю Мишкіну ще до зустрічі, коли він випадково бачить у вітальні Єпанчиних портрет Настасії Пилипівни: «Дивовижне обличчя! - відповів князь, - і я впевнений, що доля її не із звичайних. Обличчя веселе, але ж вона дуже страждала, чи не так? Про це очі говорять...»

Князь неодноразово звертається до цього портрета. Його приваблює не лише рідкісна, надзвичайна краса цієї жінки, а й трагічна глибина її духовного складу, риси благородства, внутрішньої гідності в очах і виразі обличчя - те, чого не бачать чужі, далекі від неї за світовідчуттям генеральша Єпанчи-на та інші члени багатої родини. Князь Мишкін сприймає світлий бік особистості Настасії Пилипівни, її святість. У взаєминах з Рогожиним, Ганею Іволгіним, Аглаєю розкривається демонічна і разом із тим трагедійна природа характеру героїні, її фатальна приреченість.

Образ Настасії Пилипівни змальовано в аспекті мотиву зневаженої краси. У романі поставлено питання про значення і роль краси у житті людського суспільства.

Сьогодні нерідко згадують вислів Достоєвського про красу, якою буде врятований світ. Заслуговує на увагу такий щоденниковий запис: «Світ красою спасеться. Два взірці краси». Питання про можливість врятування світу через красу звучить і в тексті твору, у словах Іполи-та Терентьєва, звернених до князя: «Правда, князю, що ви якось говорили, що світ врятує «краса»? Панове, - закричав він голосно усім, -князь стверджує, що світ врятує краса! А я стверджую, що в нього через те такі грайливі думки, що він тепер закоханий. Панове, князь закоханий; нещодавно, як тільки він увійшов, я в цьому переконався. Не шарійтеся, князю, мені вас жаль стане. Яка краса врятує світ? Мені це Коля переказав... Ви щирий християнин? Коля говорить, ви самі себе називаєте християнином».

Чому поряд поставлені слова: «краса» і «християнин»? У художньому світі твору все є важливим. Ясно, що для автора істотним є зв'язок між поняттями «краса» та «християнство». Причому йдеться не тільки про красу фізичну, красу зовнішню, хоча і така краса - «сила», з такою красою «можна світ перевернути» (слова Аглаї про Настасію Пилипівну). Усім змістом роману автор говорить про те, що світ врятує той «взірець краси», який є втіленням вищої гармонії, божественного поривання духу.

Більшою мірою, ніж у попередніх творах, у цьому романі відбилася схильність автора до зображення людини в крайніх емоційних проявах. Усі основні епізоди роману насичені драматизмом, передають надзвичайну напруженість психологічних переживань персонажів. Нерідко герої перебувають у стані хворобливого збудження на межі нормального вияву почуттів; їх мучать жахливі передчуття, невиразні

П. Соколов Скаль. Настасія Пилипівна