Для роману «Злочин і кара» ситуація перебування персонажів «на порозі» прийняття життєво важливих рішень є особливо характерною. Найбільшою мірою мотив «переступання» пов'язаний із вчинками, діями і долею головного героя - Родіона Раскольникова.

«Роман-трагедія». У центрі сюжету - історія вбивства студентом Раскольниковим старої лихварки Альони Іванівни та її сестри Лизавети, історія морального каяття злочинця. Злочин, скоєний Раскольниковим, не має нічого спільного з тими протиправними діями, які диктуються традиційними негативними стимулами, почуттям ревнощів, помсти, зажерливістю, марнолюбством, ненавистю. Расколь-ников зіткнувся не з окремою людиною-антагоністом. Він протиставив себе усталеному світопорядку, світоустрою, який він не визнавав. Такий конфлікт нагадує «фатальні» зіткнення ідей та їхніх прихильників в античній трагедії. Достоєвський переніс типово трагедійний конфлікт в епічний твір, що й визначило у романі домінуючу роль напружених ідеологічних, морально-філософських суперечок і дискусій.

В'яч. Іванов назвав роман Достоєвського «романом-трагедією» не тільки тому, що філософській романній оповіді притаманний високий трагедійний пафос, катастрофічність ситуацій, а й з огляду на особливості композиційної та сюжетної будови. Дія в «романі-трагедії» розгортається за законами драматичного мистецтва. Трагедійний конфлікт стягує всі сюжетні перипетії в тугий вузол. Час подій вкрай сконцентрований, згущений. Звідси динамізм, «швидкий літопис» (Д. Лихачов) у зображенні подій, несподівані повороти «сценічної» дії, величезна кількість монологів та діалогів, переважання патетичного начала, властивого драмі, над спокійною об'єктивністю епосу.

Майстерність сюжетотворення, «техніка» фабулізму в «Злочині і карі» так само, як і в інших романах Достоєвського, доведені до досконалості. В романі, який «переповнений» великими, суттєво важливими, і дрібними, нібито незначними, подіями, де читачеві пропонується безліч описів, «фізіологічних» замальовок побуту, звичаїв, не можна усунути жодної деталі. Всі «подробиці» підпорядковані загальному задуму, всі вони мають на меті розкриття особистості героя. Кожна окрема сюжетна перипетія - це складне оповідання, всі сюжетні колізії в цілому групуються начебто в акти драми, вони «є залізними ланками логічного ланцюга, на якому висить, мов якесь планетне тіло, основна подія, мета всього оповідання...» (В'яч. Іванов).

«На яке діло заміряюсь!..» Подібна особливість стилю Достоєвського яскраво відтворена вже в перших розділах «Злочину і кари» при змалюванні намірів Раскольникова вчинити злочин, при зображенні його вагань і невпевненості. У романі про злочин і кару злочин стався раніше від реально скоєного вбивства, відразу після того, як ідея злочину виникла у свідомості та думках Раскольникова. До певного часу читач не знає про страх, хвилювання, метушіння, вагання героя; незрозумілими є причини збудженого стану молодого двадцятичоти-рирічного студента, змальованого з великим співчуттям, наголошено на тому, що він був «навпрочуд гарний, з прекрасними темними очима, темно-русявий, стрункий, на зріст вище середнього», перед ним відкривався світ столичного міста, коло друзів і, можливо, блискучі перспективи.