випліскується на вулиці, площі, гомінливі провулки, двори-колодязі. Голос самотньої людини, що заблукала в штовханині, потопає в криках натовпу, реготі, бешкетах і бійках. Виявом тривожності є внутрішній стан людини: марення, неспокійний, важкий сон, галюцинації, видіння, божевілля, страх, хвороба. Завдяки своєму широкому символічному підтексту «петербурзький міф» дуже міцно пов'язаний з філософсько-психологічною концепцією творчості Достоєвського.

Трагічною подією в житті письменника був його арешт 1848 р. як учасника таємного гуртка Петрашевського і засудження до страти. За секунду до виконання вироку розстріл було замінено каторжними роботами. Почуття жаху від пережитого на ешафоті назавжди збереглося у свідомості й пам'яті письменника. Через двадцять років із великою силою воно буде передано в романі «Ідіот» у монолозі князя Мишкіна, який протестує проти смертної кари.

Духовні й фізичні муки Достоєвського посилювало те, що на каторзі він був змушений спілкуватися з карними злочинцями, вбивцями, побачив пекло людського існування й дно людської істоти. Тюрма й каторга, сибірське заслання, солдатська служба в арештантських ротах забрали в письменника дев'ять років життя, підірвали його здоров'я.

Завдяки клопотанням рідних і друзів Достоєвський наприкінці 1859 р. повернувся до Петербурга. Починається новий період творчої діяльності письменника. Разом із братом Михайлом він видає часописи «Час» (1861-1863) та «Епоха» (1864-1865).

Роки від 1860 до 1864-го письменник вважав перехідними у своїй творчості. Тяжкі життєві потрясіння, поїздка за кордон, до Франції, Англії, Італії, і розчарування в західних буржуазно-капіталістичних цінностях, вдумливе читання «великих книг» людства - Євангелія, Біблії, Корану - привели до духовного перелому, який самим Достоєвським був названий «переродженням переконань».

Моральні шукання Достоєвського йшли у напрямку відмови від крайніх, екстремістських, відкрито революційних форм боротьби і діяльності. Його нове світосприйняття виразилось у переході до релігійно-моральних поглядів. При цьому універсальним підґрунтям переконань письменника залишався гуманізм, демократизм, опора на народні ідеали. Достоєвський прийшов до визнання етики християнства як вищої моральної цінності й абсолютного орієнтиру в житті.

Особливе місце не лише у творчості письменника, а й у світовій літературі XIX ст. посідає повість «Записки з підпілля» (1864). Це повість-сповідь, монолог високого емоційного напруження, створений у стилі «потоку свідомості» героя. Значення цього твору визначається тим, що в літературі вперше з такою силою було зображено антигероя -тип особистості, який став характерним для історичного життя Росії та Західної Європи XIX, а згодом і XX ст.

Ф. Достоєвський. 1861