і слідчого Порфирія Петровича, в розмовах героя з Разуміхіним, Замьотовим, нарешті, у сповідях злочинця. Мотивування злочину постійно уточнюються, доповнюються, спростовуються; вони становлять істотний змістовний пласт проблемного ідеологічного роману, яким є «Злочин і кара».

До причин, які штовхнули Раскольникова на злочин, безумовно, належать нестерпні злидні, напівголодне існування в комірчині, схожій на шафу або домовину, неможливість заплатити за навчання в університеті, постійне приниження. На ці причини, як на основні, що спонукали до злочину перебуваючого в злиденному становищі студента, вказав представник «реальної» критики Д. Писарев у статті «Боротьба за життя», пояснивши вчинок Раскольникова виключно «боротьбою за існування» і залишивши поза аналізом ідеологічні обставини, пов'язані з моральною стороною особистості Раскольникова.

Однак звернімо увагу на те, що на запитання Соні: «Ти був голодний! Ти... щоб матері допомогти? Так?» - герой відповідає невпевнено і майже заперечно: «Ні, Соню, ні, - бурмотів він, обернувшись і похиливши голову, - не був я такий голодний... я дійсно хотів допомогти матері, але... і це не зовсім вірно... не муч мене, Соню!» Він пояснює Соні, що його становище не було таким уже безвихідним, можна було заробляти якоюсь поденною працею («Уроки траплялися; по полтин-нику пропонували. Працює ж Разуміхін!»). Натомість Раскольников, за його словами, «озлився». «Озлилася», повстала у своїм бунті душа, що була «уражена» не лише особистими стражданнями, а й бідою та нещастями навколишнього світу.

Соціальна детермінованість характеру, визначеність його умовами існування як основний принцип реалізму не вичерпує, за Достоєвсь-ким, всієї складності проблеми особистості. Характер необхідно пояснити також і психологічно. Раскольников за своєю природою -добрий, чуйний, великодушний; прагне подати руку кожному, кого спіткали злидні й горе; останні гроші віддає сім'ї Мармеладова. Відомо, що він допомагав бідному, хворому на сухоти товаришеві, доглядав його батька; доля дітей, яких він зустрічав на своєму життєвому шляху, не залишила його байдужим. Разом із тим Раскольников -людина надзвичайно вразлива. Йому властиве уявлення про власну значущість, почуття ураженої гордості, самовпевненості. В такій апеляції до характеру, емоційного світу особистості, вдачі людини виявилася полеміка Достоєвського з популярною тезою революційно-демократичної етики «середовище заїло». Достоєвський вважав, що в тенденції звинувачувати і засуджувати «середовище», обставини, а не людину, є недооцінка особистості, приниження її вільного начала. У «Злочині і карі» ця думка письменника загострена. Раскольников протистоїть «страшному світу» не лише як його «продукт», його жертва, а як рівновелика цьому світові активна, хоча й неврівноважена, але благородна за своїми душевними пориваннями, психологічно складна, «багатовимірна» особистість.

П. Боклевський. Раскольников. 1870