«Записки з підпілля» стали своєрідним прологом до «великого п'ятикнижжя» - романів «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1869), «Біси» (1872), «Підліток» (1875), «Брати Карамазови» (1879-1880).

Усі ці твори об'єднує те, що кожний з них представляє новий у світовій літературі тип проблемного філософського поліфонічного роману. Вершиною філософської романістики Достоєвського є роман «Злочин і кара».

Одну з найскладніших для будь-якого письменника і важливих для будь-якої національної літератури проблем - створення образу «позитивно прекрасної людини», морального ідеалу особистості -Достоєвський вирішує у романі «Ідіот».

Складне, неоднозначне ставлення критики викликав роман «Біси» -гострополемічний твір, який нерідко визначають як роман-«памфлет» , настільки повно виражений у ньому сатиричний пафос, настільки непримиренною є авторська критика та засудження політичного екстремізму, анархізму й вседозволеності. Ще до появи теорії Ніцше про «сильну особистість», яка стоїть над суспільством і зневажає його юридичні й моральні закони, Достоєвський показав згубну силу таких ідей. Молоду Росію представлено основним об'єктом зображення також у романі «Підліток».

Всесвітнього визнання набув роман Достоєвського «Брати Карамазови». Він був задуманий як фундаментальний символіко-філософсь-кий твір енциклопедичного характеру, щось подібне до «Божественної комедії» Данте, де звучить тема «відновлення» загиблої людини, така близька серцю Достоєвського і вперше проголошена після прочитання «Собору Паризької Богоматері» В. Гюго.

У цьому творі знайшли своє художнє втілення враження всього життя автора, його роздуми над історичною долею Росії та всесвітніми шляхами людської цивілізації.

У «Братах Карамазових» Достоєвський, як і раніше, виявив себе як письменник актуальної теми. Злободенність, хронікальність та історична достовірність проявилися у цьому романі з не меншою силою, ніж у попередніх. Формально час зображених подій відсунуто на три десятиліття назад від часу написання твору, але за духом і змалюванням історичних реалій «романна дійсність» відбиває ситуацію кризових 70-х років. Тоді в Європі, за словами Достоєвського, «все піднялося одночасно, всі світові питання разом і всі світові протиріччя» («Щоденник письменника», 1877, травень-червень). І більше того, письменник-мислитель передбачив і передав настрої не лише наступних «похмурих» 80-х років, доби занепаду, зневіри, відчаю, а й схопив характерні психологічні риси людини «зламу віків», силою художньої інтуїції створив образ кризової суспільної свідомості XX ст.

Письменйика цікавили не окремі деталі, а доля Росії і всього світу в цілому. За життям «однієї сімейки» угадується життя всього російського суспільства на зламі історії.

У «випадковому сімействі» (постійна тема Достоєвського) Карамазових сталася трагедія, замішана на аморальному існуванні, цинізмі, жадобі життєвих насолод, які отримуються без великих зусиль, на гроші, накопичені шляхом дрібного шахрайства. З чотирьох синів занепалого дворянина, такого собі провінційного блазня, людини без стійких правил, Федора Павловича троє виявляються причетними до