Достоєвський відкрив нові шляхи в мистецтві, новий тип художньої свідомості. Під його пером реалістичний російський роман 1840-1870 pp. набув рис універсального філософського дослідження світу і людини.

Сміливий експериментатор, новатор, Достоєвський, за словами М. Бахтіна, здійснив «Коперників переворот» і в жанровій сфері, ставши творцем проблемного, ідеологічного, поліфонічного роману, знайшовши нові форми взаємодії слова автора та слова персонажа.

У світовій літературі з'явився новий герой - носій філософської ідеї або навіть цілісної філософської теорії, яку він перевіряє ціною усього свого життя, ціною страждань, випробовуючи на собі або облагороджуючу, або згубну дію тих чи інших теоретичних концепцій. Герой Достоєвського проходить усі кола Дантова пекла в пошуках відповідей на «прокляті питання» людського існування. Він відчуває універсальні й загальні питання як глибоко особисті, які необхідно вирішити.

Життєвий і творчий шлях. Федір Михайлович Достоєвський народився ЗО жовтня (11 листопада) 1821 р. у Москві в багатодітній родині лікаря. Сім'я належала до старовинного, але збіднілого дворянського роду. Усвідомлення особливої суспільної ролі літератури сформувалося у Достоєвського під час навчання в Інженерному училищі в Петербурзі. Там вихованці набували знань не тільки в технічній та воєнно-інженерній галузях, а й у гуманітарних науках. Крім спеціальних (геометрія, фортифікація), читалися курси французької мови, малювання, вітчизняної та світової історії, російського красного письменства. Літературне обдаровання Достоєвського виявилося і в тому, що у 1844 р. він дуже швидко, одним подихом, переклав «Ежені Гранде» О. де Бальзака (можливо, натхнений тим, що 1843 р. французький письменник відвідав Петербург). Отже, можна стверджувати, що ім'я Бальзака стоїть біля витоків творчості Достоєвського.

Воєнно-інженерна кар'єра не приваблювала літератора-початківця і тому, вийшовши у відставку в чині поручика, юнак розпочинає нове життя, цілком присвятивши себе літературній діяльності.

У російську літературу Достоєвський увійшов стрімко. Перший роман «Бідні люди», надрукований 1846 р. в альманасі «Петербурзький вісник», приніс йому славу та визнання. Перед читачем розгортається літопис зворушливої дружби-любові літнього департаментського чиновника, скромного переписувача службових паперів Макара Олексійовича Дєвушкіна і бідної молодої швачки Вареньки Добро-сьолової.

Уперше в російській літературі «маленька людина» була зображена не тільки страждальницею, зневаженою та приниженою страшенною бідністю, а й гордою, сповненою гідності й поваги до себе.

Макар Дєвушкін шукає ідеальне в житті, літературі, людині, прагне вищої гармонії через пошуки шляхів до сердець інших людей. Він відчуває потребу в «діяльній любові», «діяльній дружбі», вчинку свідомого самозречення. Від'їзд Вареньки, її вимушений шлюб із багатим паном Виковим викликають у душі Макара не образу, не ревнощі, не озлоблення, а жаль і всепрощення. У своєму бажанні бачити дорогу людину щасливою («Я радий, так, я буду радий, якщо ви будете щасливою!») герой Достоєвського підноситься до істинного благородства.