телів. Йдеться про явища, які досить характерні для різних епох і будь-яких країн. У романі дано узагальнений символічний образ того типу державності, який ґрунтується на деспотизмі, насильстві, пригнобленні особистості.

Соціально-психологічний роман «Пани Головльови» (1875-1880) присвячений змалюванню процесу морального та соціального краху дворянської родини, яка з покоління в покоління накопичувала «негативну енергію» бездіяльності, неробства, паразитичного існування, пияцтва, що врешті призвело до вимирання роду Головльових. Символом лицемірства, марнословства і лицедійства став класичний образ «російського Тартюфа» Іудушки Головльова.

Майстерність сатиричної оповіді, віртуозне володіння «езопівською» мовою натяків, символів інакомовлень з особливою силою відтворено у циклі «Казок», які ґрунтуються на традиціях фольклорної та літературної казки, байки, алегоричної притчі, але мають на меті не розвагу чи повчання, а осміяння і викривання.

Об'єктом різкої сатиричної критики в щедрінських казках виступають суспільні, політичні, моральні явища: соціальна нерівність («Як один мужик двох генералів прогодував»), державне і поміщицьке свавілля («Ведмідь на воєводстві», «Дикий поміщик»), пристосовництво («Хитромудрий пічкур», «В'ялена вобла»), політична прекраснодушність («Карась-ідеаліст»). Філософська глибина узагальнень, поєднання іронії, нещадної сатири й доброзичливого гумору, гротескність і вражаюча виразність фантастичних образів визначили особливості стилю щедрінських казок, їхній колорит і своєрідність.

Микола Лєсков (1831-1895)_rf Космос російської прози другої половини XIX ст. буде неповним без такої яскравої зірки, як Микола Семенович Лєсков. Він приніс у літературу відчуття непозбутної краси давнього слова, народного повір'я, духовного вірша і народно-релігійної апокрифічної легенди, національного епосу. Творчість Лєскова відтворювала стародавні шари народної свідомості, підносила до рівня «високих» жанрів фольклорний анекдот, «випадок», «биличку», казку, історичну притчу. Письменник мав хист народного митця-оповідача. Своїх героїв, історичну і сучасну йому дійсність він змальовував не пластично, а через мистецтво народної оповіді, виразне, театралізоване усне мовлення людини «з низів». Декоративно-орнаментальний стиль лєсковської прози порівнюють із в'яззю прадавнього літопису, пишним барочним орнаментом, народною кольористою лубочною картинкою, а іноді навіть із величним та витонченим іконописом.

Достеменний знавець провінційного, повітового життя, Лєсков знайшов у ньому не похмурі фарби, не «темне царство», яке було піддано осуду в літературно-критичних статтях Добролюбова, п'єсах Островського, а красу і мальовничість побуту, велич пристрасних, сильних народних характерів, релігійно-моральну «охоронну» основу («Житіє однієї баби», «Леді Макбет Мценського повіту»).

М. Лєсков