ського і політичного життя. У 40-і роки разом із Достоєвським був членом таємного революційного гуртка Петрашевського. У 60-80-і роки входив до редакції провідних часописів того часу «Сучасник» і «Вітчизняні записки».

Авторитет Салтикова-Щедріна, письменника, критика, публіциста, організатора літературної справи, був надзвичайно високим. Його сатиричне, полемічне, гостре, виразне слово стало інструментом багатоаспектного дослідження історичних та соціальних протиріч, «кричущих мерзотностей», негативних сторін у житті кріпосницької та посткріпос-ницької Російської імперії.

«Неможливо зрозуміти історію Росії у другій половині XIX століття без допомоги Щедріна», - вважав Максим Горький.

У соціально-психологічній, сатирично-публіцистичній прозі Сал-тикова-Щедріна сягає ступеня досконалості жанр нарису, який став «матрицею», вихідною жанровою моделлю багатьох творів. В одних випадках - це цикли нарисів («Ознаки часу», «За кордоном», «Листи до тітоньки», «Пани ташкентці»), в інших - романи, які виникли на ґрунті нарисів-оповідань і зберегли свою есеїстську природу: «Помпадури і помпадурші» (1863-1874), «Притулок Монрепо» (1878-1879), «Сучасна ідилія» (1877-1883), «Пошехонська старовина» (1887-1889). Предметом сатиричного осміяння у цих творах виступають найрізноманітніші явища суспільного життя: корупція, хабарництво, згубний вплив багатства та влади, чиношанування, неуцтво і зарозумілість, пристосовництво та ренегатство, громадянське боягузтво і зрада інтересів народу, зашкарублість поглядів.

Масштабністю філософських і соціологічних узагальнень, унікальністю художньої форми відзначається славнозвісний сатиричний роман «Історія одного міста» (1869-1870). Іноді цей роман називають «гротесковим», оскільки гротеск виступає як ефективний засіб зображення художнього часу і простору, образів «градоначальників».

Роман пронизаний сміхом у всіх його проявах, побудований на широко розгалуженій системі алегорій, інакомовлень із використанням прийомів художньої фантастики. Принцип пародіювання представлений у цьому творі як універсальний. Пародіюється не лише манера літописної оповіді (вона тонко стилізована автором; тут є чотири «архіваріуси-літописці», які послідовно викладають події російської історії XVIII - початку XIX ст.), історичні твори, канцелярські офіційні папери, укази, розпорядження, циркуляри. Пародії, осміянню, ущипливій критиці й розвінчанню піддано певний «порядок речей» - систему державного тоталітарного правління, авторитарну владу. У творі знайдемо багато ознак історичного і суспільного життя Росії, прозорі натяки на державну діяльність російських імператорів та імператриць, народні заколоти, бунти, знайомі з історії фігури «високих» чиновників. Проте «Історія одного міста», за словами Щедріна, - це не «історична сатира» на Російську державу та її прави

М. Салтиков-Щедрін