шляхом, треба мати величезні духовні й моральні сили, притаманні, як згодом покаже Бальзак у «Втрачених ілюзіях», лише великим митцям, мислителям, громадським діячам, тобто людям, які живуть великою ідеєю. Растіньяк - звичайна людина, честолюбна й жадібна до життєвих благ. Він соромиться бідності, потертого фрака й стоптаних черевиків, страждає, ловлячи на собі насмішкуваті погляди челядників Дельфіни Нусінген, які бачили, що він двором пройшов пішки до дому барона, а не приїхав у кареті. Поступове переродження героя Бальзак розкриває з рідкісною повнотою й психологічною вмотивованістю, з численними точними, вихопленими з життя деталями. Столиця повна спокус, перед якими не може встояти Растіньяк, - і ось через певний час «демон розкоші вжалив його серце, лихоманка наживи заволоділа ним, від жадоби золота пересохло в горлі».

У переродженні героя на перший план Бальзак висуває такий чинник, як пізнання ним суспільства, тих дійсних законів та прагнень, якими воно живе. В цьому йому допомагають персонажі, яких називають «наставниками Растіньяка» - великосвітська дама, віконтеса де Босеан і каторжник-утікач Вотрен, який теж мешкає в пансіоні Воке. Як бачимо, Бальзак взяв наставників із різних світів, із протилежних полюсів суспільства для того, щоб продемонструвати універсальність діючих у ньому законів і правил. «Робіть зі світом те, що він того заслуговує, - повчає віконтеса де Босеан. - Вивчайте всю глибину зіпсованості жінок і всю міру жалюгідного марнославства мужчин... Чим холоднокровніше ви будете розраховувати, тим далі ви підете. Наносьте удари нещадно, і вас будуть боятися. Дивіться на мужчин і на жінок як на поштових коней, яких заганяють безжально і залишають подихати на кожній станції».

Ту ж прагматичну філософію, яка вбачає в людях лише перешкоду чи засіб для досягнення своїх особистих цілей, підносить Растіньяку й каторжник Вотрен. Зрозуміла річ, він про все говорить із більшою прямолінійністю й цийізмом, ніж світська дама; але сутність його повчань та ж сама: «Чесністю нічого неможливо досягнути... Продажність -всюди, талант - рідкість. Продажність стала зброєю посередностей, які все заполонили... Якщо хочеш щось зладити, брудни руки, тільки вмій потім гарненько їх відмити, - у цьому вся мораль нашого часу».

Дедалі виразніше, пише Бальзак, світ поставав перед Растіньяком «таким, яким він є: в безсиллі моралі й закону перед багатством». Тобто спостереження героя, набутий досвід підтверджували повчання його наставників, а його друг Б'яншон, учений-медик і безкорисливий подвижник науки, визнав, що їхні докази не суперечать «законам природи». Проти всього цього протестує лише голос совісті, моральне почуття, на яке вирішує було покладатися Растіньяк. Однак під кінець роману воно прискорено агонізує, моральна драма, яку переживає Растіньяк, закінчується перемогою середовища, де панують егоїзм і закон вигоди.

У фіналі твору Растіньяк дозріває для того, щоб, прийнявши закони й «правила гри» середовища, кинути йому знаменитий виклик: «Тепер подивимось, хто кого». Проте слід наголосити, що моральна драма Растіньяка є центральною колізією роману, сповненою глибокого соціально-психологічного змісту, пов'язаного з основною проблематикою «Людської комедії».