персонажів, їхнього одягу, манер тощо. Особливо цим відзначаються експозиції творів, зокрема й роману «Батько Горіо» з його знаменитим описом пансіону мадам Воке, який давно став хрестоматійним. Письменник дотримувався переконання, що без побутового оснащення, без цієї описовості сюжет не буде правдивим, але ці скрупульозні, детальні описи були для нього не самоціллю, а засобом виявлення залежності характеру й ментальності персонажів від життєвого середовища.

Разом із тим ці описи в романі «Батько Горіо» (як і в інших творах Бальзака) - це ніби лаштунки, в яких розгортається драматична дія, набираючи дедалі більшого напруження. Виявлення драматизму сучасного життя та його прихованих пружин і в цьому романі залишається першорядним завданням. Бальзак продовжує вважати, що єдина можливість зробити сучасність цікавою для читачів полягає у виявленні під її безбарвною поверхнею сильних пристрастей, драматичних колізій, потаємних глибин, які бентежать розум і тривожать почуття. Гостро відчуваючи глибинну драматичну природу сучасного динамічного суспільства, він на кожному кроці знаходить приховані драми. Причому вони розігруються повсюди: і в розкішних аристократичних особняках, і в смердючих пристанищах для збіднілих, таких, як пансіон мадам Воке.

Слід зазначити, що слово «драма» Бальзак вживав не в жанровому значенні. У нього воно означає якість, що притаманна самій дійсності, сповненій контрастів, колізій та конфліктів («життя - це драма»), і воднораз відповідний спосіб її зображення, що реалізується не лише в драматичних жанрах, а й у романах, повістях тощо. Щоправда, його романам початку 30-х років ще властиве внутрішнє тяжіння до драматичних структур (наприклад, «Ежені Гранде»). В романі «Батько Горіо» воно долається. Це твір з іншою жанровою структурою, в цьому плані перехідний від ранньої реалістичної творчості Бальзака до зрілої.

Роман ще був задуманий і розпочатий ним за розробленою моделлю як монороман про сумну долю старого вермішельника, з однією сюжетною лінією і зосередженістю дії в одному місці, в пансіоні мадам Воке. Тут Ежен Растіньяк ще належав до другорядних персонажів з «обслуговуючою» функцією. Оскільки він мав доступ в аристократичні салони, то був ланкою зв'язку між Горіо та його дочками й інформував його про їхнє світське життя. Та в процесі роботи над романом Бальзака захопила історія молодого провінціала, який приїжджає до Парижа робити кар'єру і свій шлях розпочинає з пансіону мадам Воке. В результаті Растіньяк не тільки стає самостійним персонажем, а й урівнюється в правах з батьком Горіо, вносить у роман свою окрему тему, свою соціальну й моральну проблематику. Структура роману ускладнилася, з'явилися пов'язані між собою, але водночас і різні за змістом сюжетні лінії, що відкрило перед письменником нові можливості в дослідженні й зображенні сучасного суспільства.

Тут перед нами постають різні соціальні світи, які є полюсами тогочасного суспільства, причому письменник не лише протиставляє їх, а й прагне розкрити внутрішні зв'язки й співвідношення між ними. Співвіднесені між собою, ці різні світи по-новому освітлюють один одного, розкриваються новими гранями й властивостями. Так виникає стереоскопічність художнього зображення, характерна для «Людської комедії». І водночас робиться важливий крок по шляху до комплекс