всебічністю, як це зробив Бальзак у своїй «Людській комедії» щодо суспільства його першої половини. У великій мірі йому вдалося здійснити цей грандіозний задум. У «Ругон-Маккарах» постає все тогочасне французьке суспільство, здійснюється, за словами автора, його «соціальне дослідження: дрібна й велика буржуазія, проституція, злочинність, земельне питання, гроші, народ - той, що гине в клоаках передмість, і той, що повстає у великих промислових центрах...». Так, у романах «Здобич», «Гроші» йдеться про багату буржуазію -ділків, банкірів, біржовиків тощо, в «Череві Парижа» й «Накипі» - про дрібну буржуазію, в романі «Земля» йдеться про селян, у «Пастці» — про робітниче передмістя, в «Жерміналі» - про шахтарів і боротьбу праці й капіталу і т. д.

Однак Зол я не обмежувався «соціальним дослідженням», своїм завданням він ставив також розкриття дії природних законів у людському світ} й давав подвійне, природниче і соціальне мотивування всього того, що відбувається в розгалуженій родині Ругон-Маккарів протягом чотирьох поколінь. У численних персонажах його романного циклу «соціальна людина» в різних співвідношеннях поєднується з «фізіологічною людиною», що було новим явищем у літературі й мало великий вплив на її розвиток. Під впливом тогочасних природничих наук особливу увагу він приділив закону спадковості, виявляючи його дію в тому, як по-різному складаються життєві долі представників гілки Ругонів і гілки Маккарів: якщо перші, маючи здорову спадковість, піднімаються до вершини суспільної піраміди, то другі, нащадки кількох поколінь алкоголіків, обтяжені всілякими неврозами й аномаліями, здебільшого скочуються до її підніжжя.

Особливе місце в тогочасній французькій літературі належить Гі де Мопассану (1850-1893) - одному з найвідоміших письменників останньої третини XIX ст. Власне, майже вся його творча діяльність вмістилася в одне десятиліття, у 80-і роки, а це шість романів, дев'ятнадцять новелістичних збірок (включаючи й посмертно видані три збірки, всього біля трьохсот творів), дві книжки подорожніх нарисів! Існують кардинальні відмінності в її витлумаченні: в радянському літературознавстві, що й нині дається взнаки, в ній вбачалося «найяскравіше явище критичного реалізму» у французькій літературі останньої третини XIX ст., щоправда, ускладнене «натуралістичними впливами», у Франції творчість Мопассана традиційно відносять до натуралізму, що, слід сказати, більше відповідає дійсності.

І справа не тільки в тому, що Мопассан належав до згадуваної вище Меданської групи, очолюваної Зол я, яка досить швидко розпалася. Головне в тому, що в контекст натуралізму вписується і його світо-глядно-естетична система, і засадничі принципи поетики його творів. Так, він вважав, що людина є істотою, підпорядкованою в першу чергу біологічним законам, що промовисто проявляється в численних його творах, як романах, так і новелах. Щодо соціальної сфери життя людини, то вона уявлялася письменникові чимось побічним і навіть не

Е. Мане. Портрет Е. Золя