Важливий і час перебування у вимушеній подорожі втікачів. Це 40-і роки XIX ст., коли ще було відносно далеко до скасування рабства. Всі його огидні закони чи, точніше, беззаконня визначали долю тисяч і тисяч негрів-невільників, яких хазяїни могли продати, розлучивши із сім'єю, піддати жорстоким покаранням, навіть вбити, як кріпаків у Російській імперії. Весь твір - це низка подій і зустрічей, що трапляються на шляху втечі на величній та могутній ріці Міссісіпі. Її течія несе маленький пліт Гека і Джима до мети їхньої подорожі -казково гарного міста Каїра, де немає панів і рабів, а живуть щасливі, вільні люди. Письменник із сумним гумором пояснює устами Гека, чому обидва не потрапили до вільного Каїра. Не тому, що насправді немає в Америці такого вільного міста, а тому, що зміїна шкіра приносить багато нещасть, і вони, доторкнувшись до неї, пропливли повз Каїр у тумані, не помітивши його. А повернути і плисти на плоту проти течії, як відомо, неможливо.

У романі побутове, приземлене органічно сполучається з умовним, символічним, як у щойно згаданій сцені. Багатозначним образом є ріка. З одного боку - це найбільша водна артерія Сполучених Штатів, з другого - своєрідний символ країни, як Дніпро, Рейн чи Волга. Нарешті, це втілення духовного шляху, який проходить не лише підліток Гек, а й негр Джим. Для Гека - це шлях змужніння, подолання прищеплених йому суспільством пересудів і забобонів, зокрема про вищість білих, навіть таких декласованих і асоціальних, нікому не потрібних, як він. Живучи поза соціумом, Гек набрався його уявлень і вважає цілком природною свою командну роль в їхньому маленькому тандемі на плоту, хоча Джим, батько родини, літній чоловік, мав би стати капітаном. Так само на початку спільної подорожі для нього є істиною, що негра-втікача треба видати владі. І лише шлях духовного зростання, «виховання шляхетних почуттів» вивільняє душу хлопця з-під намулу фальшивих, антигуманних уявлень. Якщо можна говорити про автобіографізм другого роману дилогії, то він насамперед у цьому вивільненні від расистської ідеології, бо й народжений на Півдні Самюель Клеменс був у дитинстві та юності повною мірою інфікований хворобою расизму, розчиненої в самій атмосфері провінційних містечок плантаторського краю. Як Чехов закликав вичавлювати із себе по краплині раба, тобто невільної людини, так і Марк Твен усім пафосом свого роману вчив звільняти свою душу і розум від расистських пересудів.

Роман про подорож Гекльберрі Фінна складається з ряду епізодів, котрі за змістом дуже далекі від поняття цікава або весела пригода, якими вони були в «Томі Сойєрі». Зустріч із хижими і безжальними пройдисвітами «Королем» і «Герцогом», які обдурюють наївних простачків Гека і Джима й мають намір продати старого негра, лише в певних своїх моментах здається смішною. Однак посмішка завмирає на устах, коли читач здогадується про нікчемні наміри злочинців. Не кожний молодий читач зразу розуміє те, що зробили розлючені громадяни з пройдисвітами, обвалявши їх у смолі й пір'ї і кинувши в річку. Тобто він спершу радіє тому, що зло покаране і не бачить, що перед ним самосуд, брутальне порушення демократичних законів, які вимагають спочатку судити потенційного злочинця і, лише довівши його провину, карати. Лінчування, самосуд - кара на горло без суду і