«Принц і жебрак» (1882), «Людина, що спокусила Гедліберг» (1899), гумористичними та сатиричними оповіданнями, нарисами і памфлетами. Такі оповідання, як «Уславлена жаба-стрибуха з Калавераса» (1865), яке прославило Твена-гумориста, «Журналістика в Теннесі» (1869), «Як мене обирали губернатором» (1870), «Як я редагував сільськогосподарську газету» (1870), давно вже стали нев'янучою класикою жанру і здаються написаними вчора.

Більшість творів Марка Твена відображає життя громадян Сполучених Штатів в усій його автентичності. Його проза написана мовою американців, тобто із своєрідними словами, виразами, фонетичним звучанням, які відрізняли її вже у XIX ст. від унормованої англійської. Письменник народився на рабовласницькому Півдні країни, там, у місті Ганнібалі, пройшли його дитинство та юність. Значна частина творів, які він написав, пов'язана з особливостями людських характерів, конфліктів, звичаїв, побуту саме на землі південних штатів. Це в першу чергу стосується його найуславленіших книг - дилогії про пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна. З першої з них ми можемо багато дізнатися про місто Ганнібал (в романі провінційне містечко Санкт-Петербург), де з чотирьох років жив жвавий рудоволосий хлопчик Семюель Ленгхорн Клеменс, про те, що він робив у дитинстві та якими були люди, що його оточували. Звісно, «Пригоди Тома Сойєра» - не автобіографія і Том не точний автопортрет малого Сема. Він увібрав риси багатьох хлопчиків, його однолітків, але враженнями і спогадами дитинства просякнута майже кожна сторінка цього веселого, світлого, сонячного твору. Так, буквально сонячного, бо, крім однієї похмурої сцени на цвинтарі й епізоду блукання Тома і дочки судді Беккі Тетчер у печері, все інше відбувається при світлі теплого сонця, під блакитним південним небом, що створює в книзі особливу радісну атмосферу. Літературознавці часто називають цей твір ідилією, хоча не все, про що в ньому йдеться, насправді підпадає під ознаки ідилії, тобто опису мирного, спокійного життя, ніжних почуттів і скромних веселощів. У «Пригодах Тома Сойєра» ідилічно просвітленим є погляд автора, той кут зору, під яким дорослий письменник відтворює життя героя і його однолітків, схоже на його власні дитячі роки. Щодо реальності, якою вона була насправді і в романі, то варто згадати хоча б те, що Том -сирота, живе у сварливої небагатої тітки, вчиться у невігласа й тира-на-вчителя, відвідує нудну недільну школу. Він весь час чинить опір фальшивій добропристойності й святенництву тощо. Про долю Тома можна було б розповісти із сентиментальною сумною розчуленістю, як це робив, наприклад, Ч. Діккенс, розповідаючи про сирітку Олівера Твіста або нещасного безбатченка Джо з роману «Холодний дім». Однак Марк Твен - людина веселої вдачі, оптиміст - подарував ці якості своєму героєві Тому і той дивиться на світ крізь кольорові скельця вигадки, фантазії, гри. Як хлопчик Мотл Шолом Алейхема, він міг би

Марк Твен