вигукнути: «Мені добре - я сирота!» Можна стверджувати, що Том - не просто жвавий, вигадливий, схильний до пригод хлопчисько. В ньому яскраво виявилися риси саме американського хлопця - активного, підприємливого, справжнього лідера у своєму дитячому товаристві. Реаліст Марк Твен не змальовує темні епізоди з життя південного провінційного міста, але вони відбуваються десь поза увагою героя, точніше, суттєво не впливають на його настрій, постійно сонячний та енергійний.

Уже в перших оповіданнях Марка Твена звучали гіркі сатиричні ноти («Журналістка в «Тенессі», «Як я балотувався на пост губернатора» та ін.), але переважала стихія всепереможного гумору, веселощів молодої, здорової, сміхотливої людини - громадянина країни, сповненої сил, самовпевненої, що має великий економічний та духовний потенціал і вміє сміятися над своїми недоліками. Твен найчастіше використовує маску оповідача-«простака». Цей простодушний спостерігач життя, наївний і недолугий, допомагає побачити в ньому не лише смішне, а й безглузде, позбавлене сенсу. По суті, в багатьох творах прозаїка перед нами прийом так званого «очуження» (або «вдивляння»), тобто показу звичного, що замулило очі й не сприймається у всій своїй алогічності, навіть дурості, з нової, світлої, неупередженої точки зору.

Майже через 10 років після виходу у світ «Тома Сойєра» Марк Твен завершив другу частину дилогії про пригоди двох друзів. «Пригоди Гекльберрі Фінна» з' явилися друком на початку 1884 р. Зміни, які відбулися у світогляді письменника за цей час, що минув після появи першої книжки, зразу ж впадають в око. В історії втечі двох суспільних аутсайдерів з рідного міста і їхніх довгих поневірянь у пошуках свободи і щастя теж є утішні епізоди, як і характери обох - безпритульного Гека і старого негра-раба Джима, - не позбавлені смішних рис. їхні наївність, неосвіченість, довірливість раз у раз ставить героїв у кумедні, але частіше небезпечні, загрозливі ситуації. Та загалом колорит цих других пригод зовсім не такий сонячний, як перших. У романі багато похмурого і жорстокого, як це буває у реальному, а не вигаданому житті. Фантазер Том Сойєр сам інсценізував свої пригоди, вони загалом були безневинно жартівливі й веселі. Пригоди Геку створює для нього суспільство з його суворими власницькими законами, часто корисливе і безжальне до малих і сірих світу цього. Однак нев'янучий оптимізм, сміливість і доброта Гека допомагають йому зберегти не лише свою веселу і щиру вдачу, а й саме життя. Проте не тільки своє, а й свого попутника і друга, старого негра-втікача Джима.

У першому романі оповідачем виступав автор, його поблажливими очима ми дивилися на дитячі пустощі Тома і його приятелів. В другому - оповідачем є сам герой - Гекльберрі, його мова, наївні міркування про все, що відбувається, викликають наш сміх чи співчуття. Щоправда, письменник іноді порушує витриманість оповіді саме в дусі монолога неосвіченого й недосвідченого підлітка-бродяги. Його герой буває подекуди зрілішим, дорослішим за свій вік і життєвий досвід, а трапляється і так, що автор начебто перебирає нитку оповіді й оцінювальні характеристики на себе. Однак у тексті твору це відбувається майже непомітно.