долю, людську самотність, людські почуття й страждання так, що у читача стискається серце і на очі дійсно навертаються сльози. Чехов володів особливим письменницьким умінням за окремим звичним фактом побачити загальнолюдське, в індивідуальному, щоденному житті з його радощами, тривогами, горем розкрити вічне, глибину сутності життєвих проблем людської особистості, які стають зрозумілі кожному, промовляють до кожного, наділеного розумом і серцем. Про гуманістичний зміст чеховських творів дуже точно писав знаменитий художник І. Рєпін у своєму листі до Антона Павловича з приводу оповідання «Палата № 6»: «Яка страшна сила вражень постає із цього твору! Навіть просто незрозуміло, як з такого простого, невигадливого, зовсім навіть бідного за змістом оповідання виростає вкінці така невідпорна, глибока і колосальна ідея людства!!»

Початок творчої діяльності. Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860 р. у південноросійському невеликому провінційному місті Таганрозі, з гарними культурними традиціями. Чехови належали до небагатих міщанських родин, однак батько-бакалійник прагнув дати своїм дітям добру освіту. Атмосфера батьківського дому була по-домостроївськи деспотичною. Господарство повністю вела мати, а добрий і лагідний Антон допомагав їй в усьому. Коли було потрібно, хлопець працював у крамниці суворого батька. Пізніше письменник із гіркотою згадував, що в нього не було дитинства. Тому його оповідання про дітей особливо ніжні й наповнені співчуттям. Це такі сумні й трагічні твори, як «Ванька» (1885), «Спати хочеться» (1888) або напрочуд психологічно достовірні, сповнені теплого гумору «Гриша» (1886), «Дітлахи» (1886), «Хлопчики» (1887), «Вдома» (1887), «Поганий хлопчисько» (1886) та ін. У Чехова було кілька братів і сестер, з якими він підтримував тісні родинні стосунки усе життя. Незважаючи на всю суворість порядків у батьківському домі, у членів родини були і щасливі, радісні хвилини, пов'язані насамперед із домашніми театральними виставами і відвідинами Таганрозького міського театру. Вже хлопчиком Антон виявив гарячу любов до театру, талант оповідача і хист до акторства, до переконливого перевтілення в різні характерні персонажі в кумедних сценках на зразок пізнішого оповідання «Хірургія». Товариш по навчанню Чехових із Таганрозької гімназії згадував: «Був ще один утішний номер в артистичному репертуарі Чехова. За кілька хвилин він змінював свій вигляд і перетворювався на зубного лікаря... Антон із найсерйознішим виглядом заспокоював пацієнта (старшого брата. - К. Ш.), брав у руки щипці для вугілля, сунув у рот Олександру й... починалася «хірургія». Цей лицедійський талант Чехова втілився в його літературній творчості, зокрема у сценічності багатьох оповідань, пізніше у створенні новаторських п'єс, а головне, в рідкісному вмінні письменника психологічно вживатися в найрізноманітніші людські постаті - крихітку Гришу, що переживає чудове потрясіння, вперше в житті гуляючи з нянею по міській вулиці («Гриша»), у старого знаменитого професора, який перед смертю приходить до невтішного висновку про змарноване життя («Нудна історія», 1889), або навіть у собаку Каштанку з її вірною любов'ю до хазяїна-п'янички («Каштанка», 1888).