інакомовлень, натяків, символів. Мала свої наслідки для історії створення роману і зустріч Толстого з Тютчевим влітку 1871 р. (між іншим, на залізниці, у вагоні потягу), їхня чотиригодинна розмова про шлях цивілізації та її «згубні» моменти. Трактування пристрасті як «фатального поєдинку» в романі «Анна Кареніна», стихійної сили кохання і загибелі жінки у цьому поєдинку підготовлено мотивами поезії Тютчева.

Морально-психологічна проблематика роману найяскравіше проступає в тій царині «лабіринту зчеплень», яка композиційно поєднує дві сюжетні лінії: Анни Кареніної та Костянтина Левіна.

Багато хто з читачів XIX ст., навіть досвідчених, побачили «два романи в одному» («Анна», «Левін»), які чудово, бездоганно написані, але, як вважалося, абсолютно самостійні, незалежні. Таке нерозуміння авторського рішення завдавало прикрості Толстому, який в одному з листів-відповідей читачеві підкреслив, що пишається «архітектурою» роману і тим, що не видно, де «замок склепіння», бо «в'язь будівлі зроблена не на фабулі і не на взаєминах осіб, а на внутрішньому зв'язку». Де ж «замок склепіння», який скріплює дві основні сюжетні лінії? В чому «внутрішній зв'язок» двох «філософій життя»?

З образом Костянтина Левіна асоціюється важлива для Толстого і послідовно проведена в його творчості тема життєвих шукань та самовдосконалювання особистості. Якщо до героїв «Війни і миру» «духовні осяяння» приходять у переломні моменти життя і ці, саме переломні, години й дні є для Волконського або для П'єра Безухова особливо значущими, то Костянтин Левін осягає сенс існування у спокійному, мирному перебігу подій. Він робить це шляхом аналітичної оцінки своїх і чужих вчинків і дій. Левін вбачає своє призначення у праці та єднанні з простим народом, хоча й належить до аристократичного кола російського суспільства. В образі Костянтина Левіна Толстой відбив шлях власного духовного розвитку, що надало роману підвищеної емоційності, глибини та сповідальності. «Чиста», альтруїстична любов Левіна до Кіті, їхній щасливий шлюб - своєрідна антитеза згубній егоїстичній пристрасті Анни, її двом нещасливим одруженням, що давало підстави критикам розглядати образи Анни і Левіна як антиподи. Проте, йдучи за логікою Толстого, доречніше відшукати «внутрішній зв'язок» образів, який не лише об'єднує героя і героїню, а й зводить до певного спільного «інтеграла» розмаїття морально-філософських проблем твору. У романі «Анна Кареніна» Толстой подивився на сімейне життя з точки зору найвищих християнських моральних ідеалів і вимог.

Внутрішній світ Левіна є багатим і різноманітним, сповненим напружених роздумів про сутність буття, призначення людини, складність її психологічної природи. Однак читач бачить, що сімейне (родинне) щастя не задовольняє його. І щасливий сім'янин, чоловік, батько, успішний господарник, Левін рятує сам себе від спроби самогубства тому, що так само, як і Анна Кареніна, гостро відчуває відсутність головного - найвищої моральної мети, яка поєднала б особисте і спільне, привела б до абсолютної і повної гармонії зі світом. Такої гармонії не відчувають герої роману. Лев Толстой порушив в «Анні Кареніній» екзистенціальні питання трагедійності життя і «філософської залише-ності» людини сам на сам у пошуках сенсу буття і щастя.