спокійне «переповзання з одного дня в інший», з однієї пори року в іншу, бажання змахнути з душі всілякі переживання та хвилювання і водночас - заглибленість у світ казки й фантастичних марновірств, мрії про землю обітовану, «де течуть ріки меду і молока, де їдять незароблений хліб, ходять у золоті та сріблі».

«Обломовщина», безґрунтовна мрійливість у сполученні з безвіллям і неспроможністю до рішучих дій, трактується Гончаровим як морально-психологічне явище, яке має соціальні корені. «Я - пан», -говорить Обломов. «Панством» передусім, а також і «філософською нудьгою», відсутністю високого гуманного ідеалу в житті («Нудьга! Нудьга!.. А де ж тут людина? Куди вона заховалася? Як розмінялася на всякі дрібниці?» - у відчаї запитує Обломов) пояснюються в романі лінощі та апатія героя, швидке згасання благородних поривань і планів, якщо вони потребують волі, праці, напруження сил для свого втілення. Обломов навчався в пансіоні та університеті, але мляво, наче з примусу; хотів мандрувати, але злякався тягот поїздки за кордон; замислив проект влаштування маєтку по-новому, та швидко покинув цю справу; щиро кохав Ольгу Іллінську, але побоявся відповідальності в любові й відступив. Розум, шляхетність, чарівність Ольги не можуть перемогти, подолати «обломовщину» в Обломові.

Місію «врятування» Обломова не вдалося здійснити і діяльному буржуа Андрію Штольцу, напівнімцю, напівросіянину, енергійному сину німецького бюргера, другу дитинства і юності Обломова. Раціоналіст, підприємець Штольц задуманий автором як «противага» Обломову, «необхідна» і «корисна» державі людина.

Літературна громадськість жваво обговорювала роман. М. Добро-любов з позицій революційного демократизму піддав «обломовщину» нищівній критиці. О. Дружинін, навпаки, висловив думку, що Обломов - гідний не стільки осудження, скільки «безмежної любові», він є яскравою ілюстрацією російського національного характеру. Про загальнолюдський зміст образу Обломова проникливо казав Д. Писарев. Питання про «цінність» двох ставлень до життя, двох типів особистості, змальованих у романі Гончарова, стало предметом полеміки ще у XIX ст.; дискусія триває й до сьогодні.

Іван Тургенєв (1818-1883). З творчістю Івана Сергійовича Тур-генєва асоціюється уявлення про поетичність російської реалістичної прози XIX ст., її високу естетичну вартість, ліризм, духовність, витонченість, високий гуманізм. Для французьких письменників Г. Флобера, А. Доде, П. Меріме, Е. Гонкура, Ж. Санд, Гі де Мопассана, Е. Золя, американського прозаїка Г. Джеймса Тургенєв був уособленням російської культури, великим майстром художнього слова, втіленням типу літератора, який поєднував у своїх творах національні та загальнолюдські проблеми.

Після навчання у Московському, Санкт-Петербурзькому, Берлінському університетах Тургенєв здобув ступінь магістра філософії. Професійний інтерес до світової філософської думки, широкі знання у цій галузі знайшли відбиток у його творчій спадщині.

Роздуми про роль природи, мистецтва, почуттів у людському житті, про трагічну сутність життя як такого віддзеркалились у любовній і пейзажній ліриці, психологічній драмі, оповіданнях та повістях «Ася», «Перше кохання», «Примари», «Весняні води»,