«Пісня торжествуючого кохання». У творчості Тургенєва з великою майстерністю висвітлено специфічну тему російської літератури XIX ст. - дворянська садиба («гніздо») як сховище традицій високої духовності, важливий соціально-культурний локус. На відміну від патріархального маєтку у творах Гоголя й Гончарова тургенєвська садиба є проявом європейського, цивілізованого начала в російській побутовій культурі XIX ст. «Дім» і «сад» - сакральні місця дворянської садиби - сповнені поезією любові, дружби, сімейного затишку, філософської самотності й філософських розмов, музики.

Перу письменника належить шість романів, з яких найбільшу популярність здобули «Рудін» (1856), «Дворянське гніздо» (1859), «Напередодні» (1860), «Батьки і діти» (1862). Вони дають послідовне зображення ідеологічного життя Росії переважно другої половини XIX ст. Усі романи об'єднує питання про те, який тип особистості, який герой відповідає завданням кожного історичного періоду.

Центральне місце у цій блискучій низці посідає соціально-психо-логічний, філософсько-полемічний роман «Батьки і діти», який є одним із найпопулярніших творів світової літератури і донині викликає суперечки. Як і кожний з шести тургенєвських романів, «Батьки і діти» - це негайний і живий відгук на події сучасної письменнику російської дійсності; в даному випадку - суспільну ситуацію 60-х років XIX ст., коли розбіжності в поглядах лібералів-реформаторів (дворян за походженням) і радикальних демократів-бунтівників (різночинців за походженням) набули загостреної форми напередодні скасування кріпосного права.

У діалогах-дискусіях молодого різночинця Євгенія Базарова і представників старшого покоління, дворянських лібералів братів Павла Петровича і Миколи Петровича Кірсанових розкривається основний конфлікт роману. Стає зрозумілим, що «батьків» і «дітей» роз'єднує не стільки вік, скільки система поглядів, і тому юнак Аркадій Кірсанов, який не прийняв повною мірою позицію свого друга Базарова, належить, по суті, до табору «батьків». Недаремно він стає рядовим хазяйновитим поміщиком.

Базаров називає себе «нігілістом», людиною, яка заперечує «все», але насамперед застарілі авторитети. «В теперішній час корисніше за все заперечення - ми заперечуємо», - говорить він. На жах свого опонента Павла Петровича Базаров доводить необхідність і корисність повного заперечення, аж до «вічних істин», «принсйпів», також держави, релігії, влади. Тургенєв вірно осягнув жагу руйнування в ім'я майбутнього творення як визначальну рису світовідчуття радикального крила молодого покоління «шістдесятників». «Наша справа місце розчистити, а будувати будемо потім» - така зухвала й в цілому негативна програма Базарова знаходила в реальному житті своїх прихильників і в 60-і, і в 70-і роки XIX ст., і пізніше, аж до нашого часу включно.

І. Тургенєв