глядачі, до речі), але саме цей миролюбний і антигероїчний вояк, що носить у кобурі замість зброї шоколадні цукерки, одержує перемогу не лише над серцем красуні Райни, а й над багатьма мілітаристськими пересудами. Його позиція миролюбної працьовитої людини торжествує в п'єсі над гучними словами і діями войовничого шаленця з шаблею в руці. Ідейна суть п'єси викликала суперечки. Що не кажи, Сарнов - патріот, захисник вітчизни, а Блюнчлі - найманець, позбавлений патріотичних почуттів. Проте нас у п'єсі цікавить, у першу чергу, не досить умовний конфлікт, час і місце дії (балканська війна 1886 р. між Болгарією і Сербією зображена більш ніж приблизно), а така типова для Шоу парадоксальність, невідповідність звичних уявлень і нового, іншого бачення проблеми ідеалізму та реалізму, втілених у характерах центральних персонажів.

Можна продовжувати показ цієї парадоксальності в образах, характерах, вдачі дійових осіб на прикладах багатьох інших п'єс. Це можна зробити, посилаючись одночасно й на сюжетні парадокси в таких творах, як «Кандида» (1895), «Учень диявола» (1897), «Майор Барбара» (1905) та в багатьох інших. У названих п'єсах яскравий сюжетний парадокс розвивається разом із парадоксальністю характерів усіх діючих осіб.

Характерно, що в більшості драматичних творів Шоу відсутня фантастика в її чистому вигляді, хоча деякі парадоксальні ситуації, раптові соціальні перетворення, на перший погляд, виглядають неймовірними, вигаданими. Його парадокси рЬзкривають сутність буденного, реального, яке часто лише здається фантастичним.

Важливою рисою п'єс великого майстра є їхня притчевість, чи притчеподібність. Драматична притча, або парабола, цілком природна як форма для тих повчальних, досить простих, але глибоких і справедливих думок, що покладені в основу всіх комедій, фарсів, трагікомедій, мелодрам, історій, поем, фантазій Шоу. До речі, близький до нього за принциповими завданнями своєї драматургії молодший сучасник німець Бертольт Брехт, який теж вдавався саме до притчевої форми. Як би Шоу не визначав, не уточнював жанрової належності своїх творів, основою всіх його сюжетів є моральне, філософське, політичне, соціальне повчання, яке він хоче як послання передати своїм глядачам чи читачам. Воно може бути ясним, відвертим, а може набувати тонко прихованого змісту. Звичайно, якщо трохи замислитися, але саме активізація мислення реципієнта (сприймаючого) і була центральним завданням драматургії Шоу.

Усі його п'єси, написані перед Першою світовою війною, мають більш-менш яскраво виражену соціально-критичну спрямованість. Це й висміювання лицемірної моралі так званого середнього класу, і сатиричне зображення вад вищих верств суспільства - аристократів і великої буржуазії («Будинки удівця»», «Професія місіс Уоррен», «Майор

Обкладинка програмки першої вистави п'єси «Людина і зброя». 1894