Кадр із фільму «Анна Кареніна»

Скована путами шлюбу за розрахунком, Анна рветься із задушливого світу удаваності й фальші. Почуття кохання пробуджує найкращі риси її натури, але разом із тим виявляє і «егоїзм пристрасті», який вносить у взаємини Анни і Вронського спочатку відчуження, а потім призводить до розриву і трагедії. Драматизм її становища посилюється долею залишеного в домі Кареніна маленького сина, якого вона як мати зворушливо любить.

Почуття тривоги, розгубленості, відчаю виражається через символічний підтекст «ключових» міфологем «плутанини», «виру», «безодні», «павутиння», які, з одного боку, виступають як лейтмотиви композиційних частин роману, а з другого - є засобом місткої, ємкої психологічної характеристики персонажів або ж певного етапу життя. Так, символіко-метафоричний мотив «павутиння фальші» пов'язаний з життям родини Кареніних. «Я знаю його! - думає Анна про чоловіка. - Я знаю, що він, наче риба у воді, плаває і насолоджується у фальші. Аж ні, я не дам йому цієї насолоди, я розірву цю його павутину фальші, якою він мене хоче оплутати; нехай буде, що буде. Все ж краще за фальш і обман!»

У «лабіринті зчеплень» не меншу роль відіграє образ-мотив «залізниці» - символ трагічної «колії життя» Анни, який, окрім того, підтекстно виражає різноманітність важливих в авторській концепції понять: «зло» цивілізації, роз'єднання людей, нещастя, загибель, «тяжкий шлях», «розходження шляхів». На залізничному вокзалі відбулася перша зустріч Анни і Вронського. Залізниця роз'єднала їхні життя назавжди.

Символічний шар роману «Анна Кареніна», його своєрідний метафоричний стиль склався не без впливу імпресіоністичної лірики Фета і філософської поезії Тютчева. Фет, з яким Толстого пов'язували дружні стосунки і повне взаєморозуміння, один із небагатьох оцінив роман «Анна Кареніна» як художнє відкриття, прорив у нову поетику