напряму і течій. Це була й нова якість літературно-художньої творчості: напрямам попередніх епох, за певним винятком романтизму, властива підпорядкованість індивідуальних стилів загальним, що найяскравіше проявилося в класицизмі з його кодексом законів і правил. Усі вони оперували стійкими моделями жанру, сюжету, персонажів, слововживань, виробленими формами й канонами, які спиралися на традицію. Щодо письменника-реаліста, то він у принципі непідвладний готовим моделям і формам, вільний у відборі виражальних засобів, відповідних зображуваним явищам, їхньому характеру й структурі. Як висловився відомий німецький письменник-реаліст Т. Фонтане, справжнім майстром стилю є автор, який «здатний постійно міняти стиль залежно від предмета, про який йдеться». Ця свобода індивідуальних стилів, їхнє вільне співвідношення із загальними стилями були успадковані наступними напрямами й течіями літератури, зокрема модернізмом.

Жанрова система. У кожному літературному напрямі складається своя система жанрів, котра є його внутрішньою властивістю. За поширеним визначенням, літературний напрям з погляду його структури можна визначити як чітко фіксовану систему жанрів. Всередині цієї системи встановлюється певна ієрархія жанрів залежно від їхньої ролі в' тогочасному літературному процесі. Ті ж жанри, що посідають чільні місця, справляють відчутний вплив на інші жанри, на поетику й стиль всього напряму.

Принципова новизна жанрової системи реалізму полягає у тому, що в ній, вперше в історії літератури, на чільне місце виходять прозові жанри роману, повісті та оповідання і відіграють провідну роль. На попередніх етапах, незважаючи на велике поширення роману й новели, в них вбачали суто розважальне читання і вони лишалися поза канонічними жанровими системами Ренесансу, бароко, класицизму. Ситуація почала змінюватися десь із середини XVIII ст., спочатку в англійській літературі, де роман у цей час досяг розквіту й витіснював традиційно провідні жанри епічної і драматичної поезії.

Отже, реалізм є першим літературним напрямом, у якому домінують прозові жанри й насамперед роман. Безперечно, зумовлено це тими глибинними зрушеннями та змінами, що відбулися зі стабілізацією буржуазного устрою і тією «прозаїзацією» життя, про яку вже згадувалося. Прозові жанри й насамперед роман виявилися найвідповіднішими до нового стану світу, найбільш здатними до художнього освоєння нової реальності та її адекватного вислову. Роман розкриває закладені в ньому можливості й постає як справді універсальний жанр щодо охоплення різних сфер життя, зокрема тих, що традиційно вважалися «неестетичними» чи «непоетичними», та їхнього «переплавлення» у високі здобутки мистецтва.

У реалістичній літературі з'явилося багато відгалужень романного жанру, які нерідко називають жанрами, хоча точніше було б означувати їх як жанрові різновиди роману. В основу цієї класифікації закладено тематичний принцип, це романи сімейно-побутовий, соціально-побутовий, політичний, історичний, психологічний, роман виховання, роман кар'єри тощо. Найбільшого розвитку в реалістичній літературі XIX ст. набули соціально-побутовий, психологічний, історичний