¦ прозаїчну епоху», яка наступила після великих потрясінь наприкінці XVIII - на початку XIX ст. В епоху стабілізації і «мирного» розвитку нового буржуазного суспільства, коли в житті на перший план виступають утилітарно-практичні інтереси та вартості, складається інший тип взаємин між людьми, інша мораль та психологія. Все це вимагало й інших засобів та форм художнього вираження, появи художньої системи, іманентної, тобто внутрішньо відповідної цій епосі, її духу й стилю життя, здатної найадекватніше її осягнути й висловити. Такою художньою системою і став реалізм 30-80-х років XIX ст.

Типологія і естетика реалізму. В добу реалізму визначальною його рисою вважалася «правдивість» - у розумінні «вірності дійсності», яку відображає митець. Це уявлення було підхоплене радянським літературознавством, де реалізм підносився як метод, котрий у правдивості перевершує всі інші, правдивість була проголошена його прерогативою і нею обґрунтовувалася його перевага над всіма іншими «методами».

У зв'язку з цим слід зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, бо воно незмінно прагне виражати істини й цінності людського буття, котрі, однак, не лишаються незмінними. І той чи інший художній напрям стає домінуючим і «правдивим» у певну епоху тому, що виявляється здатним дати найпереконливіші відповіді на її виклики, найповніше виразити «істини буття», як вони тоді мис-лилися й переживалися. Таким напрямом для XVI ст. був ренесанс, для XVII ст. - бароко, для кінця XVIII й першої половини XIX ст. -романтизм і т. д. Звичайно, реалізм не володіє якоюсь універсальною правдивістю - це «правдивість», як вона уявлялася згідно з тогочасними світоглядними настановами й науковими постулатами, від яких наступне XX ст. далеко відійшло.

Однак за цим напрямом невипадково закріпилася назва «реалізм»: він тісно пов'язаний з настановою реалістичного, тобто заснованого на досвіді, сприйняття та витлумачення дійсності. Доцільно вдатися до зіставлення в цьому плані реалізму й романтизму. Одна з найсуттєвіших рис романтизму полягає в тому, що він чільну роль у художній творчості відводить уяві. Для романтиків уява була не тільки вимислом, фантазією, а й чимось незрівнянно більшим: і засобом пізнання, і його художньою реалізацією. Вони вважали, що уява наділена дивовижною здатністю проникати в речі та явища і виражати їх у поетичних образах та картинах. І чим уява розкутіша й потужніша, тим, вважалося, глибше вона проникає в усе суще й досконаліше його виражає. Тому видатний англійський поет-романтик П. Б. Шеллі й проголошував, що поезію в загальному розумінні можна визначити як «вираження уяви».

Реалізм як художня система має іншу стратегію творчості й засновується на спостереженнях, вивченнях та аналізах наявної дійсності. Творчість письменників-реалістів виростає із цих спостережень та вивчень, з досвіду як їхнє художнє осмислення та узагальнення. Отже, йдеться не лише про відмінність «творчих методів», а й про різний «будівельний матеріал» у творах романтиків і реалістів. Відомий французький філософ і вчений І. Тен заявляв, що реалістичний роман за своєю сутністю є сукупність спостережень та досвіду, і кожна освічена людина на матеріалі своїх спостережень та життєвого досвіду може написати один чи два пристойні романи. Звичайно, це перебіль