правильної вимови і спілкуванню з освіченими людьми може змінити свій суспільний статус, вирватися з нетрів люмпенського існування, чогось досягти в житті. Глядачі з цікавістю стежать насамперед за психологічними змінами в характерах і стосунках персонажів. Вони не забувають про давньогрецький міф, з яким перегукується назва комедії. Як відомо, цей міф розповідає про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив настільки гарну жіночу фігуру, що закохався у свій витвір і попросив богів оживити її. Боги зглянулися на це палке прохання, і Пігмаліон став щасливим чоловіком створеної ним чарівної Галатеї. Саме тому глядачів дуже цікавить, чи відповість Еліза на почуття Хігінса. Про те, що він закохався, вони починають розуміти раніше, ніж сам професор. Марно твердив Шоу, що Елізі більше підходить молодий за віком, добре вихований світський молодик Фреді й вона вийде за нього заміж. Переконати в цьому загал він не зміг. Яскрава і суперечлива постать Хігінса витіснила з глядацьких сердець чемного, проте безбарвного Фреді. Крім явного перегуку з відомим міфом, є в «Пігмаліоні» прихований перегук з не менш відомою комедією Шекспіра «Приборкання норовливої». Там також ішлося про виховання молодої жінки, а її вихователем теж був вельми грубий чоловік. Цей Петруччо торжествує в кінці перемогу над непокірною дружиною, а цілком упокореною видається Катаріна, прирученою шлюбною жінкою, такою собі лагідною кішечкою з м'якими лапками. Проте в неї є пазурі. І брутальний переможець Петруччо ще відчує це. Еліза у другому акті п'єси Шоу - це покірлива Катаріна з фінальної сцени шекспірівської комедії, але в наступних діях вона показує свій незалежний характер, волю, впертість, самостійність, свою обдарованість і почуття власної гідності. Ті якості, які глядач у «Приборканні норовливої» проектує на майбутнє життя Катаріни та Петруччо з тим переконанням, що приборкувач, безумовно, закохався в об'єкт своїх виховних зусиль, і, врешті-решт, сам, певно, стане вихованцем.

Людське, а не повчальне, стає найпривабливішою рисою «Пігмаліона». Оригінальний сюжет і психологічно переконливі персонажі, такі своєрідні й впізнавані, смішні сцени та репліки, вивірена в усіх деталях структура роблять п'єсу абсолютно живою, захоплюючою навіть через дев'яносто років від часу її створення. Звичайно, до Шоу ще ніколи не було героя - учителя фонетики. Ніколи увага глядача не була прикована до фонетичних вправ. Ніколи вирішальні (сценічно дуже ефектні) епізоди - тріумф викладацьких зусиль на пікніку і званому обіді, де Еліза виглядала і поводила себе як герцогиня, - не були усунені з кону так витончено елегантно, що глядач цього, по суті, й не помічає, прокручуючи кадри цього тріумфу у власній уяві. Головне, так би мовити, «післясмак» публічного екзамену, який так блискуче склала Еліза. Її важка втома і таке зрозуміле бажання почути слова похвали і вдячності від тих, для кого вона так старалася. І їхня легковажна байдужість до піддослідної істоти, якою відчуває себе дівчина. Експеримент удало завершено, парі виграно. Про Елізу захмелілі від

Б. Шоу на репетиції