років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній матроський капелюшок із почорнілої соломки, добре припорошений лондонською курявою і навряд чи коли чищений. Волосся, яке давно варто було б помити, набуло неприродного мишачого кольору. Її пальто, звужене в талії, ледве сягає колін. Під пальтом - коричнева спідниця та фартух із грубої тканини. Черевики теж знали й шите, й пороте. Видно, що вона намагалася причепуритися, проте в порівнянні з дамами навколо це справжня замазушка. Рисами обличчя вона їм аж ніяк не поступилася б, якби їх добре відмити. До того ж дівчині не завадило б звернутися до зубного лікаря». Друга поява Елізи змальована так: «Входить квіткарка при повному параді. На ній капелюх із трьома страусовими перами жовтогарячого, блакитного та червоного кольору, фартух тепер майже чистий, і пальто з грубої вовни теж почищене. Пафос цієї жалюгідної постаті, з її наївною поважністю й удаваною статечністю, зворушує Пікерінга...» Аось нова, змінена Еліза з четвертої дії: «Еліза відчиняє двері й, осяяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла Хігінсів заклад...» Три іпостасі дівчини у цих примітках виразно передають не лише її зовнішні зміни (із сіренької личинки на прегарного метелика), а й внутрішнє переродження.

У Шоу завжди виписаними є й мовні характеристики персонажів, до найменших відтінків у фонетиці й лексиці. Вони не просто передають особливості мовлення, а й створюють точний, часто сатиричний соціальний образ персонажа, свідчать про його походження, життєвий шлях. Надто виразна, наприклад, мовна характеристика старого Дулітла, який розмовляє лондонською говіркою «кокні», цим діалектом низів, що відразу ж видає соціальний статус персонажа. Треба зробити зауваження щодо цієї мовної віртуозності Шоу, майстра діалогів. Вона надзвичайно ускладнює завдання перекладачів п'єс драматурга іншими мовами і майже ніколи не може бути відтворена у всій її барвистій комічності й блиску.

Однією з найоригінальніших рис п'єс Шоу є властива їм насиченість парадоксами. Парадокси, як відомо, - це незвичні твердження, що часом зухвало суперечать загальновизнаним, традиційним уявленням, здавалося б, непохитним істинам, так званому «здоровому глуздові». Руйнуючи загальноприйняте, звичне, усталене, парадокс викликає здивування або спротив, спонукає замислитись і сприйняти або відкинути нову точку зору, нову шокуючу ідею тощо. Певно, парадокс своїм впливом на нас активізує думки тим, що визволяє із зашореності; він подібний до так званого «очуднення» - популярного в літературі прийому, що дає можливість оцінювати явища, процеси, людей по-но-вому, дивитися на відоме як на чуже, дивне, чудне (звідси інші терміни - «очуження», «удивнення»). Свіжа, оригінальна, парадоксальна думка чи твердження, часто афористична, сповнена гумору, іронії, може мати й сатиричне забарвлення. Парадоксальність властива творам Шоу на всіх рівнях тексту. Зустрічаємо у нього словесний парадокс, своєрідну гру словами й поняттями, парадоксальність думок, характерів, ситуацій, всього сюжету тощо. Ось деякі приклади парадоксальних думок-афоризмів Шоу, що набули власного, незалежного від літературного контексту життя: «Хто вміє - робить, хто не вміє - вчить»; «Життя урівнює всіх людей, смерть з'ясовує, хто з них значніший»;