кажуть, і неозброєним оком видно, наскільки рельєфно французька реалістична література відрізняється від англійської, англійська - від німецької, німецька - від російської і т. д. Ці відмінності не сходять до певних особливостей форми творів, вони охоплюють різні рівні їхньої структури.

У принципі кожний художній напрям, розвиваючись на певному національному ґрунті, набуває .певних особливостей і тією чи іншою мірою стає національно своєрідним. Однак при цьому рівень і значення елементу цієї своєрідності в різних напрямах є різними, навіть дуже різними. Одна справа класицизм з його в сутності своїй наднаціональною, загальноєвропейською естетикою і поетикою, виведеною із античних взірців та «законів краси». Можна сказати для класицистів, як й інших митців попередніх епох, національна своєрідність як естетико-художня проблема ще не існувала. Й зовсім інша річ романтизм, у природі якого закладено звернення до національних джерел і традицій, які набувають значення провідних структуроутворюючих чинників.

Досить виразно, але по-іншому, в інших вимірах і формах, національна своєрідність проявляється в реалістичній літературі. Для неї'вже не має принципового значення звернення до народнопоетичної пам'яті, зокрема до міфології та фольклору, або до культурно-історичної традиції, як це було у романтиків. Названа своєрідність реалізму витікає передусім з його особливої скорегованості з існуючою дійсністю, зокрема дійсністю життя певної країни в певну історичну епоху. Ця дійсність не тільки наповнює зміст творів реалістичної літератури, а й активно впливає на 'її художню семантику й поетику, тут художня форма прагне стати адекватною дійсності («зображення життя у формах самого життя») і в її національній специфіці.

Велика роль у розвитку реалістичної літератури в різних країнах належала культурно-історичним чинникам. Як вже зазначалося, література існує не сама по собі, вона є складовою духовної культури, котра становить системну єдність; в цій єдності в різні епохи визначаються домінанти, що справляють значний вплив на інші види духовно-творчої діяльності людини, в тому числі й на літературу. І тут важливо наголосити, ці домінанти можуть бути різними в національних культурах однієї й тієї ж доби, що виразно проявилося і в добу реалізму.

Повнота й потужність розвитку реалізму в різних літературах середини XIX ст. залежали також від місця й ролі літератури в національній культурі, в духовному й громадському житті країни. Особливою повнотою й своєрідністю відзначається російська реалістична література, але пояснюється це не якимось її специфічним «національним духом», а насамперед тим, що розвивалася вона в особливих умовах «імперії царів». Як писав О. Герцен, «у народу, позбавленого свободи, література - єдина трибуна, з висоти якої вона змушує почути голос свого обурення і своєї совісті». Російська література виступала дійсним центром громадського й духовного життя країни, охоплювала всі його сфери й прагнула дати відповіді на всі насущні питання. Можна з певністю сказати, що в жодній країні Західної Європи реалістична література не посідала такого визначного місця в системі духовної культури і разом із тим не сягала такого ж