романи, роман виховання (у німецькомовних країнах). Поширюється ця диференціація і на жанри повісті й оповідання, однорідні з жанром роману.

Однак при всьому потужному розвитку реалізму в середині XIX ст. він не був всеохоплюючим художнім напрямом. Стосується це не лише деяких мистецтв (наприклад музики, яка лишилася переважно романтичною), а й літератури, певних її родів і жанрів. У літературі він масштабно проявився в епічних прозових жанрах, але цього аж ніяк не можна сказати про лірику, а також почасти й про драматургію (у більшості європейських країн він стверджується в драматургії десь в останній третині XIX ст.).

Можна з певністю зазначити, що на відміну від прози лірична поезія у європейських і американській літературах середини XIX ст. залишилася переважно романтичною. Так, в англійській літературі цього періоду розквітнув реалістичний роман, який найпотужніше проявився у творчості Ч. Діккенса і В. Теккерея, Джордж Еліот і Е. Троллопа, але тогочасна англійська поезія - це передусім пізні романтики А. Теннісон, Р. Браунінг, А. Свінберн та ін. Схожа ситуація склалася і у французькій літературі, де сучасниками О. де Бальзака і Стендаля, Г. Флобера і Е. Золя були ПІ. Бодлер, «несамовиті романтики», ПІ. Леконт де Ліль і парнасці, ранні символісти. Від цієї «норми» літературного процесу епохи дещо відхиляється хіба що російська література, в якій у 40-70-х роках розвинулася реалістична поезія, представлена передусім М. Некрасовим та його школою. Однак не слід при цьому, як це робилося в радянському літературознавстві, відсувати на другий план поетів «чистого мистецтва», зокрема Ф. Тютчева і А. Фета, які були пізніми романтиками.

Чим же можна пояснити це явище - слабкий розвиток у реалістичній літературі ліричної поезії, яка залишилася переважно в полі романтизму? Очевидно, тут слід брати до уваги, по-перше, поза-літературні чинники, згадуваний «прозаїчний» характер дійсності ' буржуазної епохи, котра створювала духовну й емоційну атмосферу, що не сприяла розквіту ліричної поезії. По-друге, це внутрішні чинники, специфіка самого реалізму як художньої системи з її переважним спрямуванням на зовнішній, передусім соціальний світ, установою на аналітичний підхід до нього й аналітичне зображення. Це не означає, що особистість, суб'єктивний світ не цікавили реалістів, йдеться про переважну зорієнтованість на об'єктивно існуюче, розгортання твору в об'єктивному часопросторі, в який включається особистість та її внутрішній світ. Навпаки, романтизм є мистецтвом, вісь якого зміщена у сферу суб'єктивності, духовного й душевного життя особистості. Звичайно, це життя не припинялося і в епоху буржуазної прози. Однак вираження воно знаходило переважно в ліричній поезії романтичного типу або ж у формах, близьких до неї.

Своєрідність реалізму в національних літературах. Як й іншим

художнім напрямам, реалізму притаманний комплекс спільних ознак та рис, котрі й витворюють ці спільності в русі мистецтва, що довиваються напрямами. Та воднораз Лому теж, властива внутрішня диференційованість. Причому, крім поділу на течії. в ньому існують не менш істотні відмінності національних видів та варіантів*- Як-то